З 24 по 30 жовтня 2016 року у м. Кропивницький відбувся фінальний етап чемпіонату України з футболу серед спортсменів з вадами слуху. Право участі у фінальному етапі вибороли 8 команд з різних регіонів України, які за регламентом чемпіонату були поділені на дві групи. Матчі в групах проводилися за коловою системою, а команди, які посіли 1-2 місце у своїх групах надалі зустрічалися у півфінальних поєдинках з командами, які посіли 1-2 місця в іншій групі. Команда Київської області потрапила до групи «Б» разом з командами з м. Києва, Рівненської  та Запорізької областей. У групу «А» потрапили команди з Полтавської, Одеської, Миколаївської та Івано-Франківської областей. Сам список команд досить солідний, адже всі ці команди, за винятком команди Київської області, регулярно виступають у фінальних етапах чемпіонату України, а наша команда завоювала це право лише після тривалої 10-річної перерви. І все ж наші футболісти на кожен матч виходили з бажанням боротися до кінця, незважаючи на силу і титули суперників та примусили себе поважати. І було за що, бо у підсумку наша команда показала характер і тренери та гравці з інших команд це відмітили.

Перший матч з командою Рівненської області ми розпочали зі швидкого пропущеного гола, але наші хлопці методично шукали шляхи до воріт рівнечан незважаючи на досить жорстку гру, яка інколи була досить грубою і були побоювання за цілісність ніг наших хлопців. В другому таймі заміни дали свій результат і юний Рокицький Олексій зрівняв рахунок, а під кінець другого тайму рівнечани грубо збили у своїй штрафній Дзюня Олександра і пенальті реалізував Лавський Микола. Важка вольова перемога з рахунком 2-1 вселила у наших хлопців перші краплі сподівання на вихід у півфінал. Але наступний матч з командою Запорізької області розпочався для нас з холодного душу: знову на першій хвилині матчу ми пропускаємо гол і знову намагаємося розбити міцну оборону суперника. У підсумку нам вдалося розгромити команду Запорізької області з рахунком 5-1 і забезпечити собі вихід у півфінал. Голи у нашій команді запоріжчанам забивали Лавський Микола (з пенальті), Отрубянников Станіслав, Букін Марат, Рокицький Олексій і Дзюнь Олександр. Ця друга вольова перемога забрала досить багато сил у наших хлопців і добавила проблем з травмованими гравцями. Вибув на півтори гри Дзюнь Олександр, на знеболювальних (дозволених лікарем) уколах останні три матчі грали четверо гравців команди, оскільки лавка запасних у нас була досить короткою і, на жаль, не дуже надійною.

Останній наш третій матч у групі з командою м. Києва (срібний призер чемпіонату України 2015 року і переможець Кубку України 2016 року) ми провели у досить слабшому складі, щоб дати можливість відновитися ключовим гравцям команди. Кияни за будь яку ціну не бажали зустрічатися у півфіналі з командою з Полтавської області (чемпіон України 2015 року і срібний призер Кубку України 2016 року) і мали намір грати лише на перемогу. У підсумку матч для нас закінчився розгромною поразкою з рахунком 1-9 на користь киян. Гол престижу у нашій команді забив Отрубянников Станіслав.

Півфінальний матч з командою Полтавської області наша команда провела досить насичено і тривалий час утримувався рахунок 0-1 на користь полтавчан, але була надія добитися нічиєї і перевести гру до післяматчевих ударів. Проте зниження концентрації уваги і помилки наших захисників призвели ще до 2 голів у наші ворота. Таким чином, підсумкові 3-0 на користь полтавчан виводили їх у фінал, а нашу команду – на матч за 3-є місце. Суперника на бронзовий матч ми дізналися пізніше і ним несподівано стала команда з м. Києва, яку у серії післяматчевих ударів переграла команда з Одеської області. До речі, команда з Одеської області бронзовий призер чемпіонату України 2015 року та Кубку України 2016 року та їх вихід до фіналу чемпіонату України розцінювався на вагу золота, бо побороти панування команд Полтавської області та м. Києва не вдавалося нікому з регіональних команд України протягом кількох останніх років. Забігаючи вперед зазначимо, що фінальний матч за золоті медалі між командами Полтавської і Одеської областей завершився з рахунком 1-0 на користь полтавчан. Але перед фіналом відбувся важливий і принциповий для нас матч за 3–є місце.

Розстроєні поразкою у півфіналі від одеситів гравці з м. Києва вийшли на бронзовий матч з нами з наміром «вчергове розірвати отих залізних (в смислі стійких і неприступних) вискочок з Київської області». Звісно, статистика очних зустрічей була не нашу користь, але будь-який матч може все змінити і ми готувалися дати бій. Матч за бронзу був важкий. Емоції вирували на полі і на тренерських містках. Знову ми пропускаємо необов’язковий перший гол (рикошет) і майже до кінця матчу атакуємо з надією зрівняти рахунок і перевести гру до післяматчевих ударів. Кияни спочатку розгубилися, бо ми трішки змінили склад і тактику гри. Надію зрівняти рахунок забрав суддя матчу, який не призначив пенальті у ворота киян за збитого у штрафній Дзюня Олександра. До речі, глядачі та гравці з інших команд теж зауважили, що суддя не призначив явний пенальті у ворота киян. Протест нічого не дав. Як би там не було, але до кінця матчу рахунок залишався 0-1. У кінці матчу дитячу помилку допустив надійний наш опорний захисник Коваленко Олександр, який чомусь відкотив м’яч воротарю, але суперник встиг перехопити м’яч і забив з такого «по-царськи подарованого м’яча» другий гол у наші ворота. Було видно, що цей гол дуже підкосив наших втомлених гравців, але наші футболісти продовжували боротися за результат матчу і все ж за мить до фінального свистка ми пропустили ще один гол. Тож підсумкові 0-3 на користь киян дозволили їм завоювати бронзові нагороди чемпіонату, а ми втішилися високим для себе 4-м місцем і отримали заслужену повагу з боку гравців і тренерів інших команд чемпіонату.

Коли вляглися емоції після чемпіонату і було проведено аналіз всіх матчів, то без зайвої скромності стало зрозуміло, що команда Київської області заслужено після 10-річної перерви не тільки завоювала право грати у фінальному етапі чемпіонату України, але й пробилася до 4-ки кращих команд України і, зауважте, попереду нас розмістилися незмінні чемпіони і призери чемпіонатів та Кубку України останніх років. Вклинитися між ними було б стрибком вище голови і, даруйте, нечуваним нахабством з урахуванням широкого спектру віку гравців нашої команди та їх рівня підготовки у порівнянні з гравцями збірної України з Полтави, Києва і Одеси. Хоча перед фінальним етапом ми, чесно кажучи, розраховували за успіх посісти хоча б шосте місце. Але програму-мінімум наші хлопці з честю перевиконали і не були хлопчиками для биття.

Цей успіх – це безпосередня заслуга всієї команди під керівництвом нашого граючого тренера, МСУМК, чемпіона Дефлімпійських ігор 2009 року, срібного призера Дефлімпійських ігор 2013 року Лавського Миколи, для якого цей чемпіонат, на жаль, останній в його ігровій практиці, адже 38 років – це вам не жарти. Зі сльозами на очах наш залізний Микола попрощався з гравцями, тренерами, вболівальниками, які знали його багато років як безстрашного і надійного гравця збірної команди України, збірної Київської області та інших команд, за які він в різні роки грав. Надалі він сконцентрується винятково на тренерській роботі. Великий вклад в успіх команди внесли Корозел Валерій, Коваленко Олександр, Дзюнь Олександр, Ткачук Юрій, Отрубянников Станіслав, Букін Марат, Купрієнко Володимир, юний Рокицький Олексій і наймолодший учасник чемпіонату Клочко Сергій. Дякуємо, хлопці, за вашу гру і ваш характер! Інші запасні гравці зіграли в межах своїх сил і вмінь. Звісно, напруга чемпіонату наклала відбиток на запасних гравців, які в окремі моменти розгубилися і не показали своїх найкращих якостей. Тож є над ким і над цим працювати.

Приємним для нас стало визнання воротаря команди Київської області Гонтаря Олександра кращим воротарем чемпіонату, якого на цей чемпіонат нам вдалося тимчасово запросити з команди м. Київ. Олександра було нагороджено призом і символічною футболкою воротаря збірної України з номером 12. Браво, Олександре, і дякуємо тобі за твою гру і великий внесок в успіх нашої команди! До речі, не виключено, що наступного сезону ми недорахуємося кількох ключових і перспективних молодих гравців, яких вже переманюють до себе інші команди. На жаль, в такій ситуації ми безсилі, адже гравці хочуть потрапити до збірної України зі складу більш сильнішої команди. Такі реалії нашого футболу.

Лавский Микола та кращий воротар Чемпіонату України 2016 Гонтар Олександр

Варто зазначити, що зайняте 4 місце на чемпіонаті України дало право команді Київської області на участь у Кубку України з футболу, який відбудеться весною 2017 року. Це велика відповідальність і підготовку до Кубку і наступного чемпіонату України  слід розпочинати вже негайно після короткого відпочинку. Адже слід довести всім, що ми не «каліфи і не вискочки на час» і свій успіх та майстерність слід підтверджувати повсякчас.

Інформація регіонального центру «Інваспорт»